Резерв у нас є, але, звісно, не такий, як був за Радянського Союзу

Відкритий чемпіонат України з водного поло львівське “Динамо” завершило на третьому місці. У півфіналі галичани змагалися з харківською командою БМК. Перший поєдинок вони виграли з рахунком 15:10, у другому протистоянні зазнали поразки – 8:2, також поступилися в третьому матчі – 16:5. У грі за 3-тє місце підопічні Ігоря Зінкевича двічі здолали команду із Севастополя, яка приймала змагання стадії плей-оф (у першому двобої рахунок був 14:9, а в повторному – 14:13). Одразу після повернення з Криму наставник львівського “Динамо” відповів на запитання журналіста “Газети”.

– Львівське “Динамо” є аматорською командою. Незважаючи на це, впродовж багатьох років ваші підопічні піднімаються на п’єдестал. Це свідчить про низький рівень водного поло в Україні?

– Попри те, що у Львові немає води, в нас функціонує дуже хороша школа водного поло. Ця структура збереглася ще з Радянського Союзу. Водному поло навчають у ДЮСШ, з’явилася ДЮСШ-3 та “Євроспорт”. І, що головне, – в нас є училище фізичної культури. Якщо в інших закладах діти платять за воду, то в училищі вони тренуються безкоштовно. Можу вас запевнити, що рівень водного поло за останній рік зріс. В українському чемпіонаті змагаються іноземні команди – з Тбілісі, Мінська та Кишинева. Крім того, з’явилася ще одна професійна команда – БМК із Харкова. Ми зустрілися з нею у півфіналі плей-оф. Вважаю, перша гра з харків’янами нам вдалася. Але нас трішки підвів воротар Руслан Білобродка. Він не зміг виїхати на останній тур, а тому місце у воротах зайняв його дублер. У першому матчі він відстояв добре, а в наступних діяв не так упевнено. Він просто ніколи не грав стільки поєдинків поспіль, а ми за добу провели три зустрічі. У третьому протистоянні в нашого голкіпера настав спад, він не витримав навантаження. Та й судді, як завжди, чомусь більше симпатизують сильнішим командам. А ось із севастопольською командою першу гру ми знову провели добре, а в наступній дещо розслабилися, хоча змогли таки здобути перемогу.

– А чому в часи Радянського Союзу водне поло культивували саме у Львові?

– Після Другої світової війни найкращі басейни на території СРСР залишились у Львові. Тому чемпіонат Радянського Союзу проводили в нашому місті. У нас з’явилася команда “Динамо”. Загалом професійних команд у місті було чотири. Чимало збірників СРСР виховали на Галичині, з-поміж них були й олімпійські чемпіони. Львів’яни були чи не єдиною провінційною командою у вищій лізі всесоюзного чемпіонату, інші представляли столиці республік. У нас також завжди був хороший тренерський потенціал. Допомагає те, що від 1973 року в спортінтернаті функціонує відділення водного поло. До речі, перший двобій у Львові з водного поло відбувся ще 1914-го. Тобто місто має славні традиції у цьому виді спорту.

– Невже навіть у повоєнній Москві басейни були гірші, ніж у Львові?

– У Москві басейни були холодними. А у Львові, на вулиці Стуса, діяв збудований іще за Польщі басейн із підігрівом.

– На відміну від Радянського Союзу, нині в Україні спорт поставлено на комерційні рейки. Зважаючи на невелику глядацьку аудиторію водного поло, як гадаєте, реально знайти меценатів, щоб львівське “Динамо” стало професійною командою?

– Якщо Верховна Рада ухвалить закони, які сприятимуть меценатству, то гроші знайдуть. Пригадую, коли ми посідали третє місце в СРСР, трибуни басейну були переповнені глядачами. Нещодавно у Львові ми провели фестиваль дитячого водного поло. Змагалося близько сотні атлетів. Прийшло чимало людей. Звісно, більшість із них – батьки спортсменів, але вірю: за наявності в нас нормальних басейнів уболівальники з’являться.

– Які позиції України на міжнародній арені водного поло?

– 1996 року ми виступали на Олімпіаді. Після Ігор немало наших збірників переїхали за кордон – тепер вони представляють інші національні команди. Приміром, львів’янин Дмитро Стратан виступає за Росію. Тодішню плеяду ватерполістів ми виховали ще за Радянського Союзу. Українці виступають у Франції, Італії, Угорщині, Хорватії.

– А теперішні львівські “динамівці” отримують запрошення з-за кордону?

– Уже зараз двома нашими гравцями цікавляться іноземні клуби. Це наша одвічна проблема – щороку відпускаємо двох-трьох спортсменів в інші команди. Відтак резерв у нас є, але, звісно, не такий, як був за Радянського Союзу. Тоді водне поло було масовішим видом спорту.

– А яка середня зарплата, приміром, гравця російського чемпіонату та ватерполіста “Динамо”?

– Середня зарплата гравця команди з четвірки найкращих у російському чемпіонаті становить близько 200 тисяч доларів на рік. Найкращі ж ватерполісти “Динамо” отримують близько 20 тисяч... гривень на рік.

– Третє місце в чемпіонаті України дозволяє виступати в єврокубках. “Динамо” має міжнародні амбіції?

– Від 1999 року ми не виступаємо на міжнародній арені. Це надто дороге задоволення. Хоча розуміємо, що майстерність потрібно шліфувати в єврокубках. 1997-го входили до дванадцятки найкращих клубів Європи, 1998 року були 14-ми. Участь в єрокубках дорого коштує, а відповідної підтримки не маємо. Львівська обласна влада надала нам 100 тисяч гривень, а міська – 60 тисяч гривень. Цих коштів вистачає на навчально-тренувальні збори та поїздки на матчі чемпіонату України. “Динамо” безкоштовно надає нам воду, хоча тренуємося мало – 2,5 години на день. Для професійного зростання гравців цього мало. На тиждень вони мають тренуватися 12-13 разів. Плюс невеликі зарплати ватерполістів...

Розмовляв Гліб Ваколюк

довідка газети

Ігор Зінкевич працює у львівському “Динамо” близько 20 років. Від 1988-го по 1994 р. він був тренером львівського “Динамо”, а з 1995 року й до сьогодні – головний тренер команди. Як гравець почав виступати за “Динамо” в 16 років. Від 1977-го по 1987 р. був капітаном львівського “Динамо”. З 1995-го тренував молодіжну збірну України – вивів команду у фінал чемпіонату Європи, де його підопічні посіли 11-те місце. 1998 року “молодіжка” І. Зінкевича  потрапила на чемпіонат світу, де стала десятою. 1996 р. шестеро вихованців пана Ігоря із львівського “Динамо” потрапили у склад збірної на Олімпіаду в Атланту.

Львівська Газета